Advocacy

Нові технології

20-01-2011

Суть проблеми:

За останні 10 років споживачі аудіовізуальних послуг почали приділяти значну увагу новим технологіям розповсюдження контенту, а також новому, «нелінійному» типу аудіовізуальних медіа – так званим новим медіа. Основною відмінністю останніх від традиційних, «лінійних» аудіовізуальних послуг, є відсутність «сітки мовлення», тобто користувачі нових медіа самостійно вирішують, яку програму дивитись і коли. Це надає глядачам більше можливостей планувати телеперегляд.

Найпоширенішими видами нових медіа є наступні:

1. Послуги Video On Demand – послуга, яка дозволяє глядачам замовляти у провайдера послуги перегляду конкретного аудіовізуального контенту. Зазвичай надається за допомогою IPTV;
2. Catch-up TV – можливість перегляду на веб-ресурсі програм мовників, які виходили в ефір в минулому (зазвичай – до 1 місяця). 

У зв’язку з тим, що більшість українських мовників при придбанні телевізійного контенту не купують права на його розповсюдження у мережі Інтернет, Catch-up TV поки ще не набуло значного розповсюдження, а послуги On Demand надаються кабельними та супутниковими провайдерами без застосування IPTV лише у формі платного перегляду кінофільмів.

Що ж до нових способів розповсюдження, то відносно новим є спосіб доставки аудіовізуальних послуг через протокол IP – IPTV. Від кабельного чи супутникового телебачення IPTV в першу чергу відрізняється тим, що його може отримувати будь-яка особа, що має підключення до мережі Інтернет, через що провайдерам, що надають такі послуги, не обов’язково мати власні телекомунікаційні мережі.

Але, на жаль, через застарілість та недосконалість законодавчого регулювання в цій сфері, широке застосування нових медіа є заблокованим.

Так, через те, що у чинному Законі України «Про телебачення і радіомовлення» відсутнє регулювання IPTV, Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення видає ліцензії на IPTV лише провайдерам, які мають власні багатоканальні телемережі – Інтернет провайдерам, які надають таку послугу виключно абонентам своєї мережі.

Тобто фактично від звичайних кабельних провайдерів програмної послуги їх відрізняє лише метод доставки сигналу – через IP-протокол.

Як наслідок, організаціям, які бажають надавати послугу IPTV будь-якому під’єднаному до Інтернет домогосподарству, як це зазвичай відбувається у країнах Європи та США, Національна рада відмовляє у наданні ліцензії, посилаючись на відсутність положень щодо ліцензування таких послуг у законодавстві.

Водночас, Національна рада наголошує, що надання таких послуг IPTV без ліцензії є неправомірним. Як відомо, здійснення господарської діяльності без відповідної ліцензії тягне за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

Відсутність необхідного в цій сфері регулювання є однією з найяскравіших ознак застарілості законодавства України в сфері телерадіомовлення, яке потребує значного оновлення з метою забезпечення можливості надання нелінійних аудіовізуальних послуг. Так, доцільним з нашої точки зору є приведення Закону «Про телебачення і радіомовлення» у відповідність до Директиви ЄС про аудіовізуальні медіа послуги

Також важливо передивитися і чинні нормативні документи щодо визначення розмірів ліцензійних зборів, адже підходи, які використовуються при обчисленні ліцензійного збору провайдерів з власною багатоканальною мережею не можуть застосовуватись для провайдерів IPTV, які потенційно можуть надавати такі послуги усім під’єднаним до мережі Інтернет домогосподарствам, обчислити кількість яких неможливо.

Історія питання:

1998 рік – у Великій Британії послуга Video On Demand вперше надається глядачам.

18 травня 2007 року – Національна рада видала першу ліцензію провайдера програмної послуги з використанням ресурсу багатоканальної мережі IPTV.

Листопад 2007 року – Директива ЄС про аудіовізуальні послуги прийнята Європейським парламентом.

19 грудня 2007 року – набрання чинності Директивою ЄС про аудіовізуальні послуги.

5 травня 2010 року – набрання чинності кодифікованої версії Директиви ЄС про аудіовізуальні послуги

Позиція ІТК:

Українське законодавство у сфері телерадіомовлення потребує значних змін щодо регулювання нових аудіовізуальних послуг - Video On Demand та Catch-up TV, та забезпечення можливості надання послуг IPTV через мережу Інтернет без використання ресурсу багатоканальних мереж. За взірець при розробленні таких змін слід брати Директиву ЄС про аудіовізуальні медіа, якою передбачене прогресивне та новітнє регулювання даних сфер.

Також необхідно ухвалити зміни до порядку визначення розміру ліцензійного збору щодо встановлення окремого підходу до розрахунку ліцензійного збору з провайдерів IPTV, які надають такі послуги через мережу Інтернет без використання ресурсу багатоканальних мереж. Станом на сьогодні активно дискутується ініціатива встановлення для усіх провайдерів програмної послуги розміру ліцензійного збору на рівні 1 мінімальної заробітної плати, що є, на нашу думку, оптимальним для вирішення даного питання.

Подальші дії: 

1. Розробити та імплементувати в українське законодавство, зокрема в Закон України «Про телебачення та радіомовлення» положення Директиви ЄС про аудіовізуальні медіа щодо регулювання послуг Video On Demand та Catch-up TV, а також щодо уможливлення надання послуг IPTV через мережу Інтернет без використання ресурсу багатоканальних мереж.
2. Розробити зміни до Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензій з метою до вирішення питання розрахунку ліцензійного збору з провайдерів IPTV, які надають такі послуги через мережу Інтернет без використання ресурсу багатоканальних мереж.

 

 

 

• друк