Advocacy

Концепція державної інформаційної політики

10-01-2011

Суть проблеми:

Україна зіткнулася з проблемою відсутності єдиного плану,  єдиної державної позиції чи стратегії розвитку інформаційної галузі. Такий єдиний підхід допоміг би усім гілкам влади приймати правильні та послідовні рішення у процесі розбудови держави. Вважаємо, що для цього необхідно закріпити на рівні національної концепції основні напрями, засади і принципи державної інформаційної політики, механізми її реалізації, а також пріоритетів розвитку інформаційної сфери. Так, протягом близько десяти років Кабінет Міністрів України періодично ініціював реєстрацію Проектів Законів України «Про Концепцію інформаційної політики держави».

Три різні Концепції були зареєстровані 2002, 2009 та 2010 роках. Проект Концепції, що був зареєстрований у 2002 році згодом був прийнятий за основу у першому читанні, проте не отримав достатньої підтримки голосів - у другому. Тому, на даний момент, Верховною Радою зареєстровано два Проекти Концепцій, майже ідентичні за своїм змістом.

Щодо Концепції від 2010 року (надалі - Концепція) даним документом закріплено ряд пропозицій, метою яких є ефективний розвиток інформаційної галузі в Україні. На початку Концепції відображена загально-статистична інформація, після якої викладено ряд проблем, які існують у інформаційній сфері на сьогодні. Хочемо зупинитися на тих проблемах, що прямо чи опосередковано стосуються такої важливої сфери як телебачення. Вважаємо, що протягом наступних декількох років державі необхідно зосередити увагу на реалізації наступних пріоритетних напрямків у інформаційній сфері:

• відсутність довгострокової державної стратегії щодо подальшого розвитку інформаційної сфери;
• недосконалість законодавства про інформацію;
• недостатній рівень державної підтримки виробництва і розповсюдження вітчизняної інформаційної продукції.

       Підтримуємо запропоновані Концепцією шляхи реалізації перелічених напрямів, проте, пропонуємо дещо конкретизувати їх вирішення, зокрема, наголосити у Концепції на необхідності державних податкових, митних та інших пільг для підтримки виробництва і розповсюдження вітчизняної інформаційної продукції. Зокрема, серед основних напрямів державної політики у Концепції вказано - створення конкурентоспроможної національної системи виробництва інформаційної продукції, розвинутої інформаційно-комунікаційної інфраструктури, проте, серед шляхів реалізації нічого не згадано, яким саме чином держава буде стимулювати розвиток вітчизняного виробництва.

       Окремо хочемо проаналізувати запропоновані способи реалізації державної інформаційної політики. Так, у Концепції зазначено, що для реалізації державної інформаційної політики необхідно:

1)реалізувати заходи щодо створення та належного функціонування системи суспільного телебачення і радіомовлення з урахуванням необхідності захисту суспільних інтересів, культурних цінностей та плюралізму засобів масової інформації під час впровадження цифрового мовлення. 

      Погоджуємося, що питання створення системи суспільного мовлення необхідно врегульовувати з врахуванням процесу впровадження цифрового мовлення. Вважаємо, що у тексті Концепції повинно бути відображено конкретні заходи, що будуть здійснюватися державою для впровадження суспільного мовлення, строки, в які держава зобов’язується створити суспільне мовлення та уповноважений орган, до компетенції якого буде віднесене дане питання.

      Найбільш доцільним, на наш погляд, є створення суспільного мовлення на базі державного телебачення та радіомовлення. Вважаємо, що на каналах суспільного телебачення не повинно бути комерційної та політичної реклами (окрім безоплатної політичної реклами під час виборчого процесу), а фінансування повинно бути виключно суспільним. У випадку створення системи суспільного мовлення вважаємо за необхідне надати можливість професійним об’єднанням в галузі телерадіомовлення, також, входити до складу Наглядової ради.

2)запобігати процесам концентрації власності у засобах масової інформації та монополізації вітчизняного інформаційного ринку (субринків), зокрема, телебачення і радіомовлення. 

Звертаємо увагу, що Господарським кодексом України, Законом України «Про телебачення і радіомовлення», Законом України «Про захист економічної конкуренції» та іншими нормативно-правовими актами вже передбачені дієві способи запобігання процесам концентрації та монополізації вітчизняного інформаційного ринку.

 3)посилити відповідальність за порушення законодавства про інформацію та у сфері захисту суспільної моралі.

        Зазначаємо, що за порушення у сфері захисту суспільної моралі, на даний момент, вже передбачена кримінальна відповідальність, яка є достатньою для виправлення, перевиховання та попередження здійснення нових порушень у цій сфері. Порушення норм захисту суспільної моралі тягнуть за собою також і інші форми відповідальності, зокрема, позбавлення організації, що здійснила правопорушення ліцензії на зайняття відповідною діяльністю.

        Хотілося б відзначити те, що на сьогодні, деякі органи, на які покладені функції нагляду за дотриманням законодавства у сфері захисту суспільної моралі практично виступають органами цензури, а це є прямим порушенням ст. 45-1  Закону України «Про інформацію». Більше того, вважаємо, що на сьогодні відсутній баланс між захистом суспільної моралі та зловживаннями посадових органів в цій сфері.

4)внести зміни до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо заборони створення і діяльності телерадіоорганізацій, засновником (співзасновниками) та/або власником (власниками) яких є нерезидент (нерезиденти), зареєстрований (зареєстровані) в офшорних зонах або в країнах, законодавство яких не передбачає подання інформації про засновників або власників за запитом української сторони.  

       Вважаємо, дане положення таким, що пропагує обмеження ведення господарської діяльності на території України. Так, якщо звернутися до міжнародної практики, то законодавство більшості країн Європи не містить обмежень щодо участі нерезидентів у статутному капіталі ЗМІ. Вступивши до СОТ, Україна повинна знімати будь-які обмеження стосовно іноземних інвестицій. Більше того, необхідно дозволити створення телерадіокомпаній іноземним юридичним та фізичним особам. Заборона створення телерадіокомпанії нерезидентам є недоцільною і не дасть змогу забезпечити прозорість власності, а навпаки спричинить створення нерезидентами кількох інших підконтрольних компаній, які і будуть власниками телерадіокомпаній та виникнення прихованих інвестицій через дочірні українські підприємства. Обмежень на створення і участь у телерадіокомпаніях іноземних юридичних і фізичних осіб не повинно бути, це допоможе лібералізувати інформаційну галузь, сформувати конкурентоспроможне середовище і спричинить зростання якісного інформаційного продукту.

5)поетапно встановити квоти щодо присутності в ефірі телерадіоорганізації аудіовізуального продукту, виготовленого в одній країні. 

       Вважаємо, такого роду нововведення - обмеженням, оскільки, відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» держава не чинить перепон у процесі прийому телевізійних і радіопрограм та передач з інших країн. Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач, що транслюються нею.

       Крім того, такі обмеження порушують ч. 2 ст. 34 Конституції України, яка визначає, що «кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір», а також, ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини і громадянина. Відповідно до Конвенції: «кожен має право на свободу самовираження. Це право включає свободу дотримання власних поглядів, отримання і передачі інформації та ідей без втручання органів державної влади i незалежно від кордонів».

6)заборонити втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у діяльність телерадіоорганізацій. 

Підтримуємо дане положення та вважаємо, що лише Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, як єдиний регуляторний орган у сфері телерадіомовлення має право здійснювати нагляд у сфері телебачення і радіомовлення. При здійсненні такого нагляду Національна рада зобов’язана керуватися Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

7)удосконалити нормативно-правове регулювання питань щодо користування каналами мовлення, ретрансляції програм, використання радіочастотного ресурсу України, стандартів діяльності телерадіоорганізацій, збалансування інтересів вітчизняних телерадіоорганізацій всіх форм власності, забезпечення проведення прозорої процедури ліцензування їх діяльності. 

Вважаємо, що запропонований напрямок державної інформаційної політики, необхідно конкретизувати, оскільки, нечіткість визначення та недостатній рівень законодавчого регулювання може призвести до зловживань з боку відповідальних посадових осіб.

 8)запровадити цифрове мовлення у строки, визначені міжнародними угодами, та забезпечити вільний доступу до нього всіх верств населення. 

Дане положення Асоціація підтримує та вважає, що Україна повинна реалізовувати всі взяті на себе міжнародні зобов’язання у процесі впровадженні цифрового мовлення (Регіональна угода з питань планування цифрової наземної радіомовної служби у Районі 1, Женева-2006). Більшість важливих проблем залишаються не розв’язаними або навіть залишилися поза увагою держави.  На сьогодні в Україні відсутнє чітке законодавче регулювання цифрового мовлення, тому необхідно:

• внести зміни в Закон України «Про телебачення і радіомовлення» та інші закони;
• визначити та розширити понятійний апарат, що стосується цифрового мовлення;
• сформувати чітке розмежування повноважень регуляторних органів, які причетні до впровадження цифрового мовлення в Україні;
• створити чітку модель побудови відносин мовник - оператор;
• чітко визначити процедуру ліцензування, з метою уникнення подвійного ліцензування;
• передбачити на рівні підзаконного акту єдині сумісні технічні стандарти для обладнання, що поширює та приймає цифровий сигнал тощо. 

       У випадку невиконання покладених на Україну зобов’язань щодо впровадження цифрового мовлення, Україна втратить можливість мовити у прикордонних зонах. Враховуючи серйозність наслідків вчасного не переходу на цифрове мовлення, вважаємо, що для інформаційної сфери це є одним з пріоритетних напрямів. Асоціація готова надати свої напрацювання та наробки до плану дій з впровадження цифрового телерадіомовлення на території України та активно брати участь у робочих групах по розробці та впровадженню програми переходу на цифровий формат мовлення.

 

Історія питання:

«13» грудня 2002 р. – зареєстровано Проект Закону про Концепцію національної інформаційної політики, №2526, Ініціатор проекту: Янукович В.Ф. Кабінет Міністрів України;

«03» квітня 2003 р. – прийнято за основу;

«06» квітня 2004 р. – підготовлено до 2-го читання;

«18» травня 2004 р. – не прийнято Верховною Радою України .

«12» червня 2009 р. – зареєстровано Проект Закону про Концепцію державної інформаційної політики, №4664, Ініціатор проекту: Тимошенко Ю.В. Кабінет Міністрів України (одержаний Верховною Радою України та опрацьовується в комітеті);

«13» жовтня 2010 р. – зареєстровано Проект Закону про Концепцію державної інформаційної політики, №7251, Ініціатор проекту: Азаров М.Я. Кабінет Міністрів України (одержаний Верховною Радою України та опрацьовується в комітеті).

 

Позиція ІТК:

Вважаємо, що Концепція державної інформаційної політики потребує доопрацювання.

 

Необхідні дії:

Концепцію необхідно доповнити напрямами державної політики у сфері телерадіомовлення, які не згадані у тексті Проекту Концепції, а саме:

1.Виокремлення ЗМІ як окремої галузі економіки.

       Необхідність виокремлення ЗМІ, як галузі економіки зумовлена тим, щоб нормативно закріпити Стратегію розвитку усіх засобів масової інформації, визначити перелік проблем інформаційної галузі, які потребують нагального вирішення, закріпити шляхи їх вирішення та покращити становище медіа сфери. Як можемо спостерігати держава лише частково та несистемно приділяє увагу тим чи іншим проблемам, проте комплексного підходу до виявлення проблем та їх вирішення на сьогодні немає. Не на належному рівні поставлені питання податкового, інвестиційного, митного та іншого пільгового сприяння з боку держави. Натомість, в Європі ЗМІ уже виокремлено у окрему галузь економіки, яскравим свідченням цього є документ Євростату, який виокремлює групу «Інформація і зв’язок» та охоплює діяльність всіх засобів масової інформації, в тому числі Інтернет.

Для реалізації цього напрямку в першу чергу необхідно:

• нормативне закріплення Стратегії розвитку усіх засобів масової інформації;
• визначення переліку проблем галузі, розроблення шляхів їх вирішення;
• внесення змін до чинного законодавства щодо виокремлення ЗМІ як галузь;
• внесення змін до Класифікатора видів економічної діяльності, шляхом адаптування положень Класифікатора до Статистичної класифікації видів економічної діяльності у Європейському Співтоваристві Євростату, з деякими уточненнями. Зокрема, назву розділу пропонуємо викласти не «Інформація і зв’язок», а «Засоби масової інформації». Решта положень Класифікатора Євростату можна адаптувати без змін. 

2.Створення сприятливих умов для розвитку сфери телерадіомовлення, зокрема: 

• забезпечення прозорості і публічності в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування під час прийняття управлінських рішень, зокрема впровадження демократичних принципів їх взаємовідносин із засобами масової інформації;
• послідовне здійснення заходів, спрямованих на підготовку кадрів в інформаційній сфері;
• недопущення будь-яких проявів цензури;
• сприяння розвитку маркетингових стратегій у діяльності засобів масової інформації з метою підвищення якості і конкурентоспроможності вітчизняної інформаційної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку;
• запровадження механізму підтримки засобів масової інформації за системою грантів;
• створення сприятливих умов для залучення інвестицій, кредитів на придбання новітніх технологій та обладнання для підприємств, установ і організацій інформаційної сфери;
• розвиток матеріально-технічної бази кінематографії, оснащення системи кіновиробництва і кінопрокату новітніми технологіями і устаткуванням;
• створення пільгових умов для суб’єктів кінематографії шляхом звільнення від оподаткування постачання послуг з демонстрування, розповсюдження та/або публічного сповіщення фільмів, від сплати орендної плати за землю, від оподаткування постачання національних фільмів;
• розроблення державних стандартів і технічних нормативів для галузі кінематографії;
• створення умов для формування та ефективного розвитку рекламної галузі, сприяння саморегулюванню ЗМІ щодо розроблення стандартів реклами та спонсорства;
• забезпечення виконання державними органами, вимог національного законодавства щодо тимчасового ввезення на територію України носіїв інформації.

 

3.Удосконалення національного законодавства та впровадження міжнародних стандартів у сферу телерадіомовлення: 

• внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та дотичного законодавства щодо: впровадження цифрового мовлення; обчислення ліцензійного збору для всіх видів мовлення, як збору за адміністративні послуги відповідного державного органу (за аналогією з іншими сферами на території України); удосконалення процедур застосування санкцій відповідно до міжнародного досвіду; забезпечення прозорої процедури ліцензування діяльності телерадіоорганізацій та спрощення процедури переоформлення ліцензій;
• внесення необхідних змін у чинне законодавство щодо удосконалення законодавчого регулювання відносин суб'єктів підприємницької діяльності у сфері виробництва і розповсюдження кіно-, теле- і відеопродукції;
• приведення законодавства про телебачення та радіомовлення у відповідність до міжнародних норм та положень, законодавства Європейського Союзу, зокрема адаптування чинного законодавства до Європейської Конвенції про транскордонне телебачення та Директиви про аудіовізуальні послуги;
• дотримання принципів Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, Міжнародних договорів про співробітництво в інформаційній сфері, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
• сприяння міжнародному, спільному кінематографічному виробництву та забезпечення вступу України до міжнародних кінематографічних організацій, фондів тощо;
• приведення у відповідність до вимог міжнародного законодавства митний режим тимчасового ввезення на територію України носіїв інформації, зокрема до вимог Конвенції про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 року, (Стамбул, 1990).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

• друк