Advocacy

ЄКТТ, АВМС і Україна

17-01-2011

Суть проблеми

1 липня 2009 року в Україні набрала чинність ратифікована 17 грудня 2008 року Європейська Конвенція про транскордонне телебачення (далі - Конвенція), метою якої є спрощення, серед Сторін-підписантів Конвенції, транскордонної трансляції та ретрансляції телевізійних програмних послуг.

Конвенція встановлює принцип свободи прийому та ретрансляції програмних послуг, які відповідають умовам Конвенції та встановлює ряд  вимог щодо форми та змісту програмних послуг, зокрема - до правил розміщення та змісту реклами, телепродажів, спонсорства тощо.

Втім, на практиці, її застосування є спірним, а імплементація у національне законодавство - небажаними. По перше, ми вважаємо недоцільним вносити зміни в чинне законодавство України для приведення останнього у відповідність Конвенції через те, що сама по собі Конвенція не покликана регулювати усе телевізійне мовлення, а спрямована на регулювання транскордонного мовлення.

Таких висновків можна дійти проаналізувавши положення ст. 3 оригінальної Конвенції на англійській мові, у якій визначено сферу її застосування:

Офіційний україномовний переклад, затверджений Верховною Радою України	Оригінальний текст Конвенції англійською мовою
Стаття 3 Сфера застосування   Ця Конвенція застосовується до будь-якої програмної послуги, яка транслюється або ретранслюється організаціями чи технічними засобами, що знаходяться  під  юрисдикцією однієї  зі Сторін, кабельними каналами, за допомогою наземного  передавача або супутника, і яка може прийматися, прямо або опосередковано, на території однієї чи більше Сторін.	Article 3 – Field of Application   This Convention shall apply to any programme service transmitted or retransmitted by entities or by technical means within the jurisdiction of a Party, whether by cable, terrestrial transmitter or satellite, and which can be received, directly or indirectly, in one or more other Parties.

Як ми можемо чітко побачити, відповідно до цих положень Конвенція застосовується до тих програмних послуг, які технічно можуть прийматись іншими країнами-сторонами Конвенції. На жаль, при перекладі положень ст. 3 на українську мову була допущена помилка, через яку формулювання цієї статті позбулось слова «інших» у кінці, що призводить до конфліктів проблемного розуміння сфери застосування Конвенції.

Також, саме на такому розумінні ст. 3 Конвенції наголошується у Пояснювальній доповіді до змінених положень Європейської Конвенції про транскордонне телебачення:

Неофіційний переклад українською	Оригінальний текст англійською мовою	Неофіційний переклад російською
113. Як зазначено вище […], метою Конвенції не є  регулювання діяльності в сфері телевізійного мовлення в цілому, і вона не спрямована на гармонізацію різних правил Сторін у сфері телевізійного мовлення; вона націлена на встановлення базових стандартів, на базі яких телевізійні програмні послуги зможуть безперешкодно здійснювати транскордонний обіг. З цього передусім слідує, що правила Конвенції застосовуються до тих програмних послуг, які є транскордонними за суттю.	113. As indicated […] above, the object of the Convention is not to regulate broadcasting activities as a whole, nor is it designed to harmonise the different television broadcasting rules of the Parties; it aims to lay down basic standards by which television programme services may enjoy unhindered transfrontier circulation. It follows, therefore, that the programme services in respect of which the Convention's rules are enforceable are those which are transfrontier in character.	113. Как указано выше,[…], целью Конвенции не является регулирование телевещательной деятельности в целом, и она не ставит своей задачей гармонизацию различных правил Участников в области телевещания. Конвенция нацелена на то, чтобы установить общие нормы, на основе которых телевизионные программы смогут беспрепятственно осуществлять трансграничное обращение. Отсюда следует, что правила Конвенции применяются по отношению к программам, которые являются трансграничными по своему характеру.

Виходячи з таких міркувань, під вплив Конвенції підпадають лише ті програмні послуги, себто – ефір телеканалів, які за своїм характером є транскордонними. При визначенні транскордонного характеру програмної послуги застосовується фактичний критерій: будь-яка програмна послуга, що транслюється або ретранслюється організаціями чи технічними засобами, що знаходяться під юрисдикцією Учасника, і яка може прийматися населенням  одного або декількох інших Учасників безпосередньо (з використанням стандартного обладнання) або опосередковано (наприклад, через кабельну мережу), вважається транскордонною. Прийнято вважати, що сигнал, який може бути прийнятий іншою Державою – стороною Конвенції в результаті надлишкового розповсюдження(так званий overspill), є транскордонним.

По-друге, Конвенція була прийнята 1989 році, і є застарілою. Вона не враховує зміни в галузі телебачення за останні 15 років, які є досить значними. В Європейському Союзі була прийнята Директива ЄС про аудіовізуальні меді послуги

Європейська конвенції про транскордонне телебачення	Директива ЄС про аудіовізуальні медіа-послуги
Загальна квота реклами – 15% від часу щоденних передач Час, відведений на транслювання рекламних сюжетів та сюжетів телепродажу, не повинен перевищувати 20% установленої години	Загальна квота реклами – не більше 20% ефірного часу Обмеження щодо розміщення реклами в межах астрономічної години відсутні
Вікна телепродажу – до 3х годин на день, тривалість одного вікна телепродажу – не менше 15 хвилин. Максимальна кількість вікон на день - 8	Ролики телепродажу  входить до квоти реклами. Вікна телепродажу – квота відсутня, мінімальна тривалість  вікна телепродажу – 15 хвилин.
Переривання трансляції аудіовізуальних творів (за винятком окремих серій, серіалів, розважальних програм та документальних фільмів) – кожні 45 хвилин за умови, що запланована тривалість трансляції перевищує 45 хвилин. Новини та програми поточних подій, документальні фільми, та програми для дітей – кожні 20 хвилин за умови тривалості більше 30 хвилин	Переривання трансляції телевізійних фільмів, (окрім серіалів та документальних фільмів), кінофільмів та програм новин – один раз на кожні 30 хвилин. Трансляції дитячих програм – кожні 30 хвилин за умови тривалості більше 30 хвилин.

 

Також Директивою були врегульовані питання нових нелінійних аудіовізуальних послуг (Video on Demand, Catch-up TV, тощо), надання послуг IPTV та використання продакт плейсменту.

Загалом, виходячи з того, що положення Директиви незабаром стануть основою для зміни Конвенції, слід відкласти зміни до національного законодавства до її оновлення. Адже у випадку адаптації українського законодавства до положень чинної редакції Конвенції, через кілька років постане нагальна необхідність знову приводити його у відповідність до нової редакції Конвенції.

Більш того, відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво з країнами ЄС від 16 червня 1994 року щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, Україна взяла на себе зобов’язання адаптувати національне законодавство до законодавства Європейського Союзу. Тому, з метою уникнення виникнення потенційного конфлікту міжнародних зобов’язань України, доцільніше відкласти внесення положень Конвенції до Законів України.

Врешті-решт найважливішим є те, що Конвенція є міжнародним договором, згода на обов’язковість якого була надана Верховною Радою України, і який, відповідно до положень ст. 9 Конституції України, з 1 липня став частиною національного законодавства України. Виходячи з такої логіки, застосування Конвенції не потребує внесення змін до Законів України.

 

Історія питання

5 травня 1989 року – Прийняття у Страсбурзі Європейської Конвенції про транскордонне телебачення.

17 грудня 2008 року – Україна ратифікувала Європейську Конвенцію про транскордонне телебачення з застереженням, відповідно до якого Україна залишає за собою право обмежувати на своїй території ретрансляцію програм, що містять рекламу алкогольних напоїв, у частині, що не відповідає національному законодавству.

1 липня 2009 року – Європейська Конвенція про транскордонне телебачення набирає чинності.

5 травня 2010 року – набрання чинності Директивою ЄС про аудіовізуальні послуги. Даний документ не має обов’язкової сили для України

 

Позиція ІТК

Вважаємо, що Європейська Конвенція про транскордонне телебачення, прийнята у 1989 році є застарілим документом, а її імплементація у положення Законів України є зайвим та не відповідає інтересам сталого розвитку телевізійної галузі.

Виходячи з того, що Конвенція є чинною і може застосовуватися без внесення таких змін, а також з того, що сфера її застосування не передбачає регулювання усього телевізійного мовлення, пропонуємо відкласти всі ініціативи щодо адаптації національного законодавства до положень Конвенції до прийняття нової її редакції, що розробляється на основі Директиви ЄС про аудіовізуальні медіа послуги, яка є більш новим та прогресивним документом у цій сфері, та положення якої є більш актуальними в наш час.

Підтримуємо необхідність внесення в національне законодавство змін для приведення його у відповідність Директиві ЄС про аудіовізуальні медіа послуги в частині, що не суперечить Європейській Конвенції про транскордонне телебачення.

Також підтримуємо необхідність внесення до Закону України №687-17 від 17 грудня 2008 року, яким було ратифіковано Конвенцію та виправити помилку, що була допущена при перекладі ст. 3 Конвенції щодо сфери її застосування.

 

Необхідні дії:

1. Відкласти всі існуючі ініціативи щодо адаптації національного законодавства до положень Європейської Конвенції про транскордонне телебачення до прийняття нової її редакції;
2. Розробити зміни до Закону, яким було ратифіковано Конвенцію з метою виправлення помилки перекладу ст. 3 Європейської Конвенції про транскордонне телебачення щодо сфери її застосування.
3. Розробити зміни до законодавства України для приведення у відповідність до положень Директиви ЄС про аудіовізуальні медіа послуги, яка незабаром буде покладена у основу нової редакції Європейської Конвенції про транскордонне телебачення, та імплементація якої є бажаною з метою виконання Угоди про партнерство та співробітництво з країнами ЄС від 16 червня 1994 року щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

 

 

 

• друк